Влітку 1859 року Шарль Блонден став першою людиною, яка по канату перейшла Ніагарський водоспад. Згодом він повторить це сотню разів. Одного разу він зробив це, несучи на спині свого менеджера Гаррі Колкорда. Перед цим Блонден сказав Колкорду: “Гаррі, дивись… ти більше не Колкорд, ти Блонден… Якщо я нахилюся, нахиляйся разом зі мною. Не намагайся балансувати самостійно. Якщо ти це зробиш, ми обидва помремо”.
По суті апостол Павло сказав галатійським віруючим: “ Без віри в Христа ви не в змозі жити життям, яке подобається Богу. Втім є добра новина : вам не треба це робити! ” Марно намагатися заслужити Боже спасіння. То виходить, що нам не треба нічого робити? Ні, нам треба триматися за Христа. Це означає померти для старого незалежного способу життя, так, наче ми взагалі померли. Водночас ми продовжуємо жити. “А що [ми живемо] в тілі тепер, – [живемо] вірою в Божого Сина, що [нас] полюбив, і видав за [нас] Самого Себе” (Гал. 2:20).
Де ми сьогодні намагаємося іти по канату? Бог не закликав нас іти до Нього по канату. Він закликав нас триматися за Нього і йти разом із Ним.
