Після незначної, втім болісної операції на моєму лівому оці, лікар запропонував перевірити мій зір. Я впевнено закрила праве око і з легкістю прочитала кожен рядок на таблиці. Потім я закрила ліве око і в мене перехопило подих. Невже я не розуміла, що була настільки сліпа?

Звикаючи до нових окулярів, я подумала, як щоденні випробування часто призводять до духовної короткозорості. Зосереджуючись на тому, що я бачу зблизька – болі та важкі обставини, – я стаю сліпою до вірності вічного і незмінного Бога. З таким обмеженим поглядом надія виглядає незрозумілою плямою.

У Першій книзі Самуїла розповідається про жінку, яка зосереджувалась на своїх стражданнях, непевності та втратах. Анна була неплідною і зазнавала знущань з боку Пеніни, іншої дружини її чоловіка. Елкана дуже любив Анну, втім це її не задовольняло. Одного дня вона зі сльозами молилася. Коли до неї звернувся священик Ілій, вона розповіла йому про свої обставини. На прощання він помолився, аби Бог задовольнив її прохання (1 Сам. 1:17). Хоч обставини Анни не змінилися одразу, вона пішла з надією в серці (в. 18).

Молитва Анни (1 Сам. 2:1-2) свідчить про зміну її фокуса. Відновлений зір Анни змінив її погляд і ставлення ще до того, як змінилися її обставини. Вона раділа постійній присутності Бога, Хто є скелею та вічною надією.