Четверо капеланів не були відомими героями. Однак холодної лютневої ночі 1943 року, коли під час Другої світової війни їхній пасажирський корабель “ Дорчестер ” атакували біля побережжя Гренландії, усі четверо робили все можливе, аби заспокоїти сотні наляканих солдат. У той час як корабель тонув і поранені намагалися сісти в переповнені рятівні човни, капелани заспокоювали натовп “проповіддю відважності”, як сказав один із вцілілих.
Коли рятувальні жилети скінчилися, кожен із капеланів зняв із себе жилет і віддав його наляканим юнакам. Вони вирішили потонути разом із кораблем, аби інші могли жити. Один із вцілілих сказав: “То був найбільш неймовірний вчинок, який я коли-небудь бачив або ще коли-небудь побачу на землі”.
Узявшись за руки, капелани вголос молилися, підбадьорюючи тих, хто помирав разом із ними.
Їхній вчинок позначений відважністю, втім вони так вчинили через любов. До такої любові Павло заохочував усіх віруючих, у тому числі неспокійних членів церкви в Коринті: “Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні” (1 Кор. 16:13). І потім додав: “Хай з любов’ю все робиться у вас!” (в. 14).
Це повеління має виконувати кожний віруючий в Ісуса Христа, особливо в часи кризи. У період хаосу нашою найвідважнішою відповіддю є прояв любові Христа до інших.
