Джон Соурс у книзі “ Покоління сиріт ” пише, що “жодне покоління не відчувало браку батьківської присутності настільки, як теперішнє, в якому 25 мільйонів дітей зростають в родинах без отців”. Особисто я, зустрівши на вулиці свого батька, імовірно, не пізнав би його. Мої батьки розлучилися, коли я був дуже маленьким. Усі фотографії мого батька були спалені. Отже, багато років я почувався сиротою. У тринадцятирічному віці я почув Молитву Господню (Мт. 6:9-13) і сказав собі: “Хоч у тебе немає земного батька, але тепер у тебе є Бог, твій Небесний Отець”.
У Євангелії від Матвія 6:9 нам сказано молитися: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє”. Водночас сьомий вірш закликає “не проказувати зайвого”. Як ці вірші між собою пов’язані? Я усвідомив, що немає потреби Богу щось повторювати, Він і так все пам’ятає. Він справді розуміє, тому нам не треба щось пояснювати. У Нього співчутливе серце, тому не треба сумніватися в Його доброті. Бог знає кінець із самого початку, тому визначені Ним часові межі досконалі.
Оскільки Бог є нашим Отцем, немає потреби у “велемовстві” (в. 7), аби Він почув нас. У молитві ми розмовляємо з Отцем, Який любить нас, піклується про нас і через Ісуса Христа зробив нас Своїми дітьми.
