Почуваючи себе спустошеною, Сієра гірко плакала через залежність свого сина. “Мені погано, – сказала вона. – Чи вважає Бог, що в мене немає віри, якщо я не можу не плакати, коли молюся?”
“Я не знаю Божі думки, – відповіла я, – однак я знаю, що Він розуміє справжні емоції. Йому відомі наші почуття”. Я молилася і плакала разом із Сієрою, благаючи Бога врятувати її сина.
Святе Письмо містить багато прикладів, коли люди, страждаючи, наполегливо зверталися до Бога. Автор Псалма 41 висловлює глибоке бажання відчути мир Божої постійної і сильної присутності. Псалмоспівець каже про свої сльози і відчай через горе, якого він зазнав. Однак його внутрішнє замішання швидко змінюється на хвалу, коли він нагадує собі про Божу вірність. Підбадьорюючи свою душу, псалмоспівець каже: “Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!” (в. 12). Він метався між розумінням істини про Бога і дійсністю своїх гнітючих емоцій.
Бог створив нас за Своїм образом та подобою. Сюди входять і емоції. Наші сльози свідчать про глибоку любов і співчуття, а не про нестачу віри. До Бога можна прийти зі свіжими ранами або зі старими шрамами, бо Йому відомі наші почуття. Кожна молитва, промовлена в тиші, зі сльозами або зі впевненістю в голосі, свідчить про нашу віру в Божу обітницю чути нас і турбуватися про нас.
