На початку 1960-х років США були охоплені сподіванням на світле майбутнє. Молодий президент Джон Ф. Кеннеді представив концепцію під назвою “Нові рубежі”, заснував організацію “Корпус миру” та ініціював програму підготовки польоту на Місяць. Процвітаюча економіка схиляла багатьох людей до думки, що в майбутньому все буде добре. Однак потім відбулася ескалація військового конфлікту у В’єтнамі, країну охопив неспокій, Кеннеді вбили, а загальновизнані принципи оптимістично налаштованого суспільства зникли. Одного оптимізму було недостатньо, і на зміну йому прийшло розчарування.
У 1967 році богослов Юрген Мольтманн у книзі “Богослов’я надії” вказав на кращий шлях, на шлях надії, а не оптимізму. Ці два шляхи не однакові. Мольтманн зазначив, що оптимізм ґрунтується на тимчасових обставинах, а надія корениться в Божій вірності, незалежно від обставин.
Що є джерелом цієї надії? Апостол Петро написав: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа” (1 Петр. 1:3). Через Свого Сина Ісуса вірний Бог переміг смерть! Ця найвеличніша перемога з усіх інших сповнює нас не просто оптимізмом, а сильною надією – кожного дня і в будь-яких обставинах.
