Мій син Джефф виходив із магазину, як раптом побачив на дорозі полишені ходунки. “Сподіваюсь, що тут немає людини, яка потребувала б допомоги”, – подумав він. Але зазирнувши за будівлю, знайшов безхатченка, який лежав без свідомості на тротуарі.
Джефф розбудив його і запитав, чи все з ним гаразд. “Я вирішив напитися до смерті, – відповів той. – Гроза зруйнувала мій намет, і я все втратив. Не хочу більше жити”.
Джефф зателефонував у християнський реабілітаційний центр і, чекаючи на прибуття працівників, побіг додому й приніс чоловіку свій намет. “Як тебе звати?” – запитав Джефф. “Джеффрі”, – відповів безпритульний. Джефф не сказав чоловіку, що мав схоже ім’я, однак зі мною він згодом поділився: “Тату, на його місці міг бути я”.
Джефф колись страждав від наркотичної залежності, а тепер допоміг чоловіку, бо сам отримав допомогу від Бога. Пророк Ісая провістив Божу милість до нас в Ісусі Христі: “Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, – і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!” (Іс. 53:6).
Наш Спаситель Христос не залишив нас покинутими, самотніми та безнадійними. Він вирішив ототожнитися з нами і відродити нас в любові, аби ми отримали свободу жити з Ним. Кращого дару не існує.
