Одного дня під час відпустки я сиділа на пірсі, читала Біблію, а іноді дивилася, як рибалив мій чоловік. Раптом до нас підійшов молодий чоловік і порадив використати іншу наживку для риби. Потім він поглянув на мене, трохи потупцював на місці і сказав: “Я сидів у в’язниці”. Вказавши на мою Біблію і зітхнувши, він запитав: “Ви думаєте, що Бог справді турбується про таких людей, як я?”
Відкривши 25-й розділ Євангелія від Матвія, я вголос прочитала, що Ісус сказав про Своїх послідовників, які відвідували в’язнів.
“Там справді сказано про в’язнів?” На його очах заблищали сльози, коли я розповідала, що якщо хтось виявляє доброту до Божих дітей, той виявляє любов до Самого Бога (вв. 31-40).
“Маю надію, що мої батьки мене також пробачать”. Нахиливши голову, він промовив: “Почекайте, я зараз вернусь”. Через кілька хвилин він з’явився знову, тримаючи в руках пошарпану Біблію, і сказав: “Покажіть, де це написано!” Я допомогла йому знайти цей текст.
Потім ми з моїм чоловіком обійняли юнака і помолились за нього та його батьків. Ми обмінялися контактними даними і надалі продовжували за нього молитись.
Усі ми іноді почуваємося нелюбимими і навіть фізично або емоційно ув’язненими (вв. 35-36). Отже, нам треба підтримувати тих, хто страждає від цих почуттів. Виявляючи любов усюди, ми можемо брати участь у Божому плані викуплення.
