Суботній день. Тихий парк на березі річки. Повз нас пробігають любителі спорту. Попереду видніються рибалки з вудками. Чайки ніяк не можуть поділити рибу і залишки чіпсів. А ми з дружиною сидимо і спостерігаємо за однією подружньою парою. Ймовірно, їм вже за сорок років, і вони говорять незрозумілою для нас мовою. Вона сидить і дивиться йому у вічі, поки він щиросердно співає їй на власній мові пісню любові, яку до нас доносить легкий вітерець.
Ця мила сцена наштовхнула мене на роздуми про Книгу пророка Софонії. Знаєте, чому? У дні пророка Софонії Божий народ зіпсувався через поклоніння ідолам (Соф. 1:4-5), а ізраїльські пророки і священики стали зарозумілими і зневажали святиню (Соф. 3:4). Більшу частину книги Софонія виголошує майбутній Божий суд не лише над Ізраїлем, але й над усіма земними народами (в. 8).
Втім пророк Софонія провіщає і дещо інше. З цієї пітьми постане народ, який щиро любитиме Бога (вв. 9-13). Для цього народу Господь буде як наречений, Який втішається Своєю коханою: “Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!” (в. 17).
Творець, Отець, Воїн, Суддя. Святе Письмо по-різному іменує Бога. Однак, чи багато хто з нас бачать Його Співаком, Який співає для нас пісню любові?
