У поемі “Спокій” автор піднімає питання нашої схильності відокремлювати час “дозвілля” від “праці”, питаючи: “Чи це не справжнє дозвілля – виконувати істинну працю?” Поет каже, що якщо ви хочете відчути справжнє дозвілля, тоді не намагайтесь уникати життєвих обов’язків, а “продовжуйте робити все можливе, користуйтесь часом і не марнуйте його; красу можна побачити лише в праці”.

Автор робить висновок, що справжній спокій і справжню радість можна віднайти в любові та служінні – ідея, що нагадує про заклик апостола Павла до солунян. Розповівши про свій поклик підбадьорювати віруючих “гідно [поводитись] перед Богом” (1 Сол. 2:12), апостол переходить до більш докладних пояснень.

У своєму описі він змальовує життя чесності, любові та служіння. Павло молиться, щоб Бог “[збагатив їхню] любов один до одного, і до всіх” (1 Сол. 3:12). Він закликає віруючих в Ісуса Христа, щоб вони “пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками” (1 Сол. 4:11). Це саме те життя, у любові та служінні Богу, яке розкриває іншим красу життя віри (в. 12).

Або, як каже поет, справжня радість “у любові та служінні, у найвищому та найкращому, в цьому і є справжній спокій”.