У чотирирічного Соломона лікарі діагностували прогресуючу м’язову дистрофію Дюшена. Роком пізніше лікарі обговорили з родиною необхідність використання інвалідного візка. Однак Соломон протестував і не хотів користуватися інвалідним візком. Родина і друзі молилися за нього і зібрали кошти, аби придбати професійно навчену службову собаку, яка б допомагала Соломону якнайдовше перебувати без інвалідного візка. “Хвости для життя”, організація, яка тренувала мою службову собаку Келлі, зараз готує Ваффлса для допомоги Соломону.
Соломон, зрештою, погодився на лікування. Він часто прославляє Бога, втім іноді йому стає важче. В один з таких важких днів Соломон обійняв свою маму і сказав: “Я радий, що на небі немає хвороби Дюшена”.
Дегенеративні процеси впливають на всіх людей на цім боці вічності. Втім у нас, як у Соломона, є вічна надія, яка підтримує нас у важкі дні. Бог дає нам обітницю “неба нового й нової землі” (Об. 21:1). Наш Творець і Життєдавець “житиме” серед нас, створюючи Свою оселю з нами (в. 3). Він “кожну сльозу… зітре” з наших очей. “І не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде” (в. 4). Якщо чекання здається “надто важким” або “надто довгим”, ми можемо відчути мир, тому що Божа обітниця обов’язково здійсниться.
