В автобіографії Августина “Сповідь” описана його довга і звивиста дорога до Ісуса. Одного разу він їхав до палацу, де мав виступити з улесливою промовою перед імператором. Він обмірковував свої слова виступу і раптом побачив, як “жартував і сміявся” п’яний жебрак. Він усвідомив, що той вже все мав для відчуття швидкоплинного щастя і без великих зусиль. Побачене вплинуло на Августина, і він перестав прагнути до світського успіху.
Однак він і досі перебував у полоні власних пожадань. Він знав, що не може повернутись до Ісуса, не відвернувшись спочатку від гріха, тому він і далі намагався впоратись зі статевою аморальністю. Він молився: “Даруй мені чистоту, але не зараз”.
Августин знову й знову падав, допоки цього не стало вдосталь. Надихнувшись тими, хто прийняв Ісуса, він відкрив текст із Послання до римлян 13:13-14: “Поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті… але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість”.
За допомогою цих натхнених слів Бог зламав ланцюги гріха і привів Августина “до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо викуплення і прощення гріхів” (Кол. 1:13-14). Августин став єпископом. Його і далі спокушала слава та пожадання, однак тепер він знав до кого звертатись. Він звертався до Ісуса. А ви?
