Влітку після другого курсу коледжу несподівано помер мій однокурсник. Я бачила його за кілька днів до смерті, і виглядав він чудово. Ми були молоді і, як нам здавалося, у розквіті сил. Вступивши в студентське братство, ми вже встигли потоваришувати, і раптом смерть…
Але найбільше ця сумна подія запам’яталася мені проявом якості, яку Яків називає словом “побожністю” (Як. 1:27). Друзі-студенти поставилися до сестри померлого немов рідні брати. Вони прийшли до неї на весілля, потім, через роки, з’їхалися, щоб привітати з народженням малюка. Один із них навіть подарував їй мобільний телефон і запропонував дзвонити будь-коли, як їй захочеться.
Справжня побожність, згідно з Яковом, означає “зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх” (в. 27). Хоча сестра нашого друга не була сиротою в буквальному значенні слова, проте вона втратила брата. Нові “брати” заповнили порожнечу, що утворилася.
І це те, що можемо зробити всі ми, які бажають бути “виконавцями слова” (в. 22). У це виконання серед іншого входить і допомога нужденним (Як. 2:14-17). Віра в Господа спонукає нас піклуватися про беззахисних, а також із Божою допомогою зберігати себе від негативного впливу світу. Це саме та побожність, яку бажає Небесний Отець.
