Десять команд, кожна із трьох осіб, приготувалися до незвичайного забігу. Один учасник у кожній команді стояв посередині. Його ноги прив’язали в ділянці кісточок і колін до ніг тих, що були поруч. Пролунав свисток, і учасники попрямували до фінішу. Більшість відразу повалилася на землю, безуспішно намагаючись підвестися. Декілька команд вирішили не йти, а стрибати. Дехто здався. Але одна команда спочатку розробила план дій, хоч і стартувала пізніше, а потім постійно узгоджувала свої рухи. Кілька разів учасники спотикалися, але продовжували наполегливо рухатися вперед і в результаті прийшли першими. Їхня готовність узгоджувати кожен крок допомогла їм перетнути фінішну межу та здобути перемогу.

Життя в громаді віруючих іноді може приносити розчарування. Намагаючись взаємодіяти з людьми, які дотримуються інших поглядів, ми часто “тупцюємо на місці”.

Апостол Петро переконує нас досягати єдності за допомогою молитви, взаємного прийняття та служіння. Він закликає читачів мати “щиру любов один до одного” (1 Пет. 4:8), бути гостинними без нарікання і служити один одному “кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті” (в. 10). Просячи в Бога допомоги в нашій співпраці один із одним, ми зможемо пройти свій шлях і показати світові, як жити в християнській єдності.