Одного разу після недільного ранкового богослужіння мій друг запросив мене пообідати в ресторані з чудовим видом на місто. Ми приїхали на площу і побачили низку молодят у весільному вбранні, що вишикувалися біля могили Невідомого солдата. Їхні весільні урочистості включали спогад про жертву, яку принесли інші, щоб цей день став можливим. Наречені фотографувалися біля меморіалу і клали квіти до його підніжжя. На мене це справило глибоке враження.
На кожному з нас лежить обов’язок подяки тим, хто своєю жертвою зробив наше життя кращим. Жодна з цих жертв не є маловажною. Однак жодна з них не має найвищої цінності. Лише біля підніжжя Голгофського хреста, на якому приніс Себе в жертву Божий Син, ми можемо зрозуміти, в якому неоплатному боргу перебуваємо перед Спасителем.
Вечеря Господня нагадує нам про Його жертву. Хліб та чаша уособлюють її для нас. Апостол Павло писав: “Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде” (1 Кор. 11:26). Нехай участь у Його трапезі допоможе нам проживати кожен день зі вдячністю за все, що Господь Ісус Христос зробив у нас і для нас.
