“На мене чекає томографія мозку. Помоліться, щоб це обстеження пройшло успішно”. “Помоліться, щоб мої діти повернулися до церкви”. “Будь ласка, моліться за Дейва, який втратив дружину”. Наша команда щотижня отримує список подібних молитовних прохань, аби ми помолились і відправили кожній людині листівку, написану від руки. Прохань надходить дуже багато, і наші зусилля можуть здаватися незначними і непоміченими. Такі думки змінилися після того, як я отримала від Дейва, чоловіка, який нещодавно втратив дружину, листівку вдячності і копію некролога з приводу смерті його коханої дружини.

Ісус надав приклад того, що ми повинні молитися щиро. Він завжди знаходив час, аби усамітнитись для молитви (Мр. 1:35; 6:46; 14:32).

Сотні років тому юдейський цар Єзекія також засвоїв цей урок. Йому було сказано, що хвороба незабаром забере його життя (2 Цар. 20:1). У розпачі та гірких сльозах Єзекія “відвернув обличчя своє до стіни, і помолився до Господа” (в. 2). Божа відповідь була негайною. Він зцілив Єзекію, додав йому п’ятнадцять років життя і пообіцяв врятувати царство від ворога (вв. 5-6). Бог відповів на його молитву не тому, що Єзекія жив добрим життям, а “ради Себе та ради раба Свого Давида” (в. 6). Ми не завжди отримуємо те, про що просимо, однак можемо бути впевнені, що Бог діє через кожну молитву.