Під час короткострокової місіонерської поїздки до Ефіопії наша команда супроводжувала місцеву групу християн, які відвідали молодих людей, що пережили важкі часи і мешкали в халупах на звалищі. Ми були дуже раді зустрічі з ними: ділилися свідченнями, підбадьорювали і разом молились. Один із моїх улюблених моментів того вечора відбувся тоді, коли член місцевої команди зіграв на гітарі, і ми поклонялися разом з нашими новими друзями під сяючим місяцем. Який священний момент! Незважаючи на своє відчайдушне становище, ці люди мали надію і радість, яку можна знайти тільки в Ісусі.

У 16-му розділі книги Дії святих апостолів ми читаємо про ще один випадок імпровізованої хвали. Цього разу він стався у в’язниці міста Филипи. Павла і Силу заарештували, побили та кинули до в’язниці за те, що вони служили Ісусу. Однак замість того, щоб впасти у відчай, вони прославляли Бога, “молилися і… співали” у тюремній камері. “І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали” (вв. 25-26).

В’язничний сторож, прокинувшись, хотів покінчити з життям, але коли зрозумів, що в’язні не втекли, то затремтів перед Богом. Спасіння прийшло до його родини (вв. 27-34).

Бог радіє, коли ми прославляємо Його. Отже, поклоняймося Йому як у злетах, так і в падіннях.