В дитинстві моя донька любила гратися швейцарським сиром під час обіду. Вона клала жовтий квадратик собі на обличчя і казала: “Поглянь, мамо”, а її блискучі зелені очі визирали з двох дірочок у сирі. Коли я була молодою матір’ю, ця маска зі швейцарського сиру якнайкраще відображала моє ставлення до моїх зусиль – щира любов, втім така недосконала.

О, як ми прагнемо жити святим життям – життям присвяченим Богу, яке характеризується нашим уподібненням Ісусу. Втім час минає, а наша святість так і здається недосяжною. Замість неї залишається наша “дірчастість”.

У 2-му Посланні до Тимофія 1:6-7 апостол Павло закликає його жити відповідно до свого святого покликання. Далі Павло пояснює: “[Бог] нас спас і покликав святим покликом, – не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті” (в. 9). Святе життя можливе, втім не завдяки нашому характеру, а завдяки Божій благодаті. Павло продовжує: “[Ця благодать] нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів” (в. 9). Чи можемо ми прийняти Божу благодать і жити, спираючись на силу, яку вона нам дає?

У вихованні дітей, у шлюбі, у праці чи у вияві любові до ближнього Бог закликає нас до святого життя, яке стає можливим не завдяки нашим зусиллям бути досконалими, а завдяки Його благодаті.