Коли у квітні 1912 року “Титанік” зіткнувся з айсбергом, пастор Джон Харпер знайшов місце для своєї шестирічної доньки в одній із рятувальних шлюпок. Потім він віддав свій рятувальний жилет одному з пасажирів і почав ділитись Євангелієм з усіма, хто його слухав. Коли судно тонуло і сотні людей чекали на малоймовірний порятунок, Харпер плавав від однієї людини до іншої і говорив: “Віруй у Господа Ісуса, – і будеш спасений” (Дії 16:31).

Під час зустрічі тих, хто вижив на “Титаніку”, в Онтаріо, Канада, один чоловік назвав себе “останнім наверненим Джона Харпера”. Відкинувши перший заклик Харпера, він прийняв Христа, коли проповідник закликав його знову. Він бачив, як Харпер присвятив останні хвилини свого життя свідоцтву про Ісуса, перш ніж зазнав переохолодження та пішов на дно крижаної води.

Звертаючись до Тимофія, апостол Павло заохочує його до такої ж самовідданої євангелізації. Він доручає Тимофію проповідувати з терпінням та пильністю (2 Тим. 4:1-2). Апостол нагадує молодому проповіднику, аби він залишався зосередженим, незважаючи на те, що дехто буде відкидати Ісуса (вв. 3-5).

Наші дні обмежені, тому важлива кожна мить. Ми можемо бути впевнені, що наш Отець приготував для нас місце на небесах, у той час як ми проголошуємо: “Ісус спасає!”