Коли мій дядько Еморі відійшов у вічність, прощання з ним було величним. Однак уся ця шана відображала одну ідею: Еморі виявляв свою любов до Бога через служіння іншим. Ніде це не проявлялося так яскраво, як у контексті його військової служби санітаром під час Другої світової війни. За свою хоробрість він отримав високі військові нагороди. Але найбільше Еморі запам’ятався своїм милосердним служінням, як під час війни, так і після неї.

Самовідданість Еморі відповідала заклику апостола Павла до галатів. Він писав: “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному” (Гал. 5:13). Але як? По нашій гріховній природі ми запрограмовані ставити на перше місце себе, а не інших. Тож звідки береться ця неприродна самовідданість?

У Посланні до филип’ян апостол Павло заохочує: “Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі” (Фил. 2:5). Павло описує готовність Христа навіть пережити смерть на хресті через Його велику любов до нас. Тільки тоді, коли Його Дух формує в нас розум Христа, ми стаємо відокремленими та отримуємо можливість жертвувати для інших, відображаючи найвищу жертву, яку приніс Ісус, коли віддав Себе за нас. Отже, слідуймо за дією Духа в нас.