Протягом трьох років Сьюзен нічого собі не купувала, окрім предметів першої необхідності. Пандемія Covid-19 вплинула на дохід моєї подруги, і вона перейшла до економного способу життя. “Одного разу, прибираючи в квартирі, я помітила, наскільки пошарпаними та вицвілими виглядають мої речі, – поділилася вона. – Саме тоді я почала сумувати за новими речами, за відчуттям свіжості та захоплення. Все навкруги здалося тьмяним і наче натякало на те, що немає чого чекати в майбутньому”.
Несподівано для себе Сьюзен знайшла підбадьорення в книзі Плач Єремії, яку пророк написав після падіння Єрусалима. У ній Єремія описує незагоєну рану горя, яку зазнав сам пророк і його народ. Однак посеред відчаю скорботи лежить надійний ґрунт для надії – Божа любов. “Бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку” (Плач. 3:22-23).
Сьюзен зрозуміла, що глибока Божа любов невпинно проривається назовні кожного дня. Коли обставини змушують нас відчувати, що нам більше немає на що сподіватись, ми можемо згадати про Божу вірність і очікувати Його забезпечення. Ми можемо впевнено сподіватися на Бога, знаючи, що наша надія ніколи не буде марною (вв. 24-25), тому що вона заснована на Його непохитній любові та милосерді.
“Божа любов – це моє «щось нове» кожного дня, – каже Сьюзен. – І я можу з надією дивитися вперед”.
