Гість говорив про довіру Богу і “входження в річку”. Він розповів про пастора, який довірився Богу і вирішив виголошувати біблійні істини в проповіді, незважаючи на новий закон у своїй країні. В результаті він був засуджений за “злочини на ґрунті ненависті” і провів тридцять днів у в’язниці. Однак його справа була оскаржена, і суд постановив, що він має право давати особисте тлумачення Біблії і закликати інших слідувати їй.

Священики, які несли ковчег заповіту, теж повинні були зробити вибір: або увійти у воду, або залишитись на березі. Після втечі з Єгипту ізраїльтяни сорок років блукали пустелею. Тепер вони стояли на березі річки Йордан, яка була в стадії розливу, а її рівень перебував на небезпечно високій позначці. Однак священики зробили крок віри, і Бог зробив так, що вода відступила: “Коли… ноги священиків… занурилися в воду скраю… то спинилась вода, що зверху текла” (Єг. 3:15-16).

Якщо ми довіряємо Богу своє життя, Він дає нам сміливість рухатися вперед, незалежно від того, чи вирішили ми говорити біблійні істини, чи просто ступити на невідому територію. Під час судового процесу над пастором суд, слухаючи його проповідь, почув Євангеліє. А в книзі Ісуса Навина ізраїльтяни безпечно перейшли до Обіцяної землі та розповіли про Божу силу майбутнім поколінням (в. 17; 4:24).

Якщо ми крокуємо з вірою, Бог подбає про все інше.