Григорій Назіанзин і Василій Кесарійський були видатними лідерами Церкви четвертого століття, а також близькими друзями. Вони познайомились, ще будучи студентами-філософами, і Григорій пізніше сказав, що вони стали як “два тіла з єдиним духом”.

Оскільки їхні кар’єрні шляхи були настільки схожими, між Григорієм та Василієм могло виникнути суперництво. Однак Григорій пояснював, що вони уникли цієї спокуси, зробивши життя у вірі, надії та добрих справах своєю “єдиною метою”. В результаті обидва зростали у вірі та піднімалися до високих рівнів лідерства без жодного прояву суперництва.

Послання до євреїв написане, щоб допомогти нам залишатися сильними у вірі (Євр. 2:1), заохочуючи нас зосередитись на “надії” та підбадьоренні один одного “до любові й до добрих учинків” (Євр. 10:23-24). Хоча ця заповідь дана в контексті громади (в. 25), Григорій та Василій, застосовуючи її до своєї дружби, показали, як друзі можуть заохочувати один одного до зростання та уникати будь-якого “гіркого кореня”, наприклад, суперництва, яке могло виникнути між ними (Євр. 12:15).

Що було б, якби ми зробили віру, надію та добрі справи метою нашої власної дружби, а потім заохочували наших друзів ставати більш успішними в досягненні цієї мети, ніж ми самі? Святий Дух готовий допомогти нам зробити і те, і інше.