Римлян 12:1-8
Кожного року в нашому місцевому ботанічному саду проводять виставку, яка відображає традиції святкування Різдва в різних країнах світу. Моєю улюбленою експозицією є французький вертеп, в якому, замість традиційної сцени з пастухами та мудрецями, які прийшли з золотом, ладаном та смирною, і зібралися навколо ясел, показані французькі мешканці, які несуть дари немовляті Ісусу. В них у руках хліб, вино, сир, квіти та інше, що Бог дав можливість приготувати. Це нагадує мені про старозавітне повеління приносити у дім Господній перші плоди своєї праці (Вих. 23:16-19). На прикладі цього вертепу показано, що все, що в нас є, дароване Богом, а отже, ми можемо давати лише з того, що Він Сам перед цим нам дав.
Коли Павло спонукав римлян віддати себе в жертву живу, він говорим про те ж саме: нам потрібно присвятити Богу те, що ми від Нього отримали, тобто самих себе (Рим. 12:1). Сюди входять духовні дари і навіть здатність заробляти собі на життя. Ми знаємо, що Бог наділяє людей особливими здібностями. Дехто, як Давид, є гарними музикантами (1 Сам. 16:18), а дехто, як Бецал’їл та Оголіяв, є знавцями у сфері художніх витворів мистецтва (Вих. 35:30-35). Інші є майстерними в письмовій творчості, в навчанні, в садівництві та в багатьох інших сферах.
Ми приносимо Богу те, що Він спочатку дав нам. І найкращий дар – це ми самі.
Занурьтесь в радість служіння Богу
Оберіть іншу історію:
