Мене звати Іващенко Тетяна, мені 35 років, прийняла водне хрещення у 15 років; маю чоловіка Романа та двох чудових діток – донечку Кіру, 6 років та синочка Марка, 1 рік.

Народження молодшої дитини стало справжнім випробуванням для мене. Вагітність сама по собі була нелегка, ще й супроводжувалась постійними хворобами. Хвороби були різнопланові: проблеми з зубами, сильна алергія, ерозія рогівки ока, кашлюк у мене і старшої доньки. До цього я рідко хворіла. Тому таке різке погіршення здоров’я було дивним. На самому початку вагітності, коли почався токсикоз, я не проявляла старанність у щоденному читанні Біблії, думала, що мого християнського досвіду вистачить, і це ні на що не вплине. Але якщо на початку я нехтувала Божим Словом, то під кінець вагітності я відкривала Біблію, але нічого з прочитаного не торкалось мого серця, молитись теж було дуже важко. Я – дитина віруючих батьків, але відчула в собі ту порожнечу, яку, мабуть, відчувають невіруючі люди. Я наче провалилась у прірву смутку і жалю до себе.

Початок пологів затягнувся на 9 днів, і кожен цей день, здавалось, тягнувся цілу вічність. Коли народився наш здоровий і дуже милий синочок, я знову була радісна і щаслива; думала, що мої випробування вже позаду. Але коли малюку було два місяці, я захворіла на звичайну застуду, яка закінчилась правостороннім отитом. Лікування почали вчасно, але хвороба не відступала цілий місяць, хоч ми консультувались у найкращих лікарів України. Врешті комп’ютерна томографія показала, що у мене почала гнити кістка черепа і необхідна термінова операція.

Лікарі розводили руками і казали, що так реагує мій імунітет на вагітність і пологи, але я все більше розуміла, що це все не збіг обставин – це Бог працює над моїм серцем.

За добу до операції я не могла заснути вночі, мною оволодів страх, що якщо я засну, то тоненька перетинка, яка відділяла запалення від мозку, прорветься і я помру. У той момент я зрозуміла, що насправді не я керую своїм життям: Бог має владу і право забрати мене прямо зараз. Я не сумнівалась, що буду з Богом, але дивилась на своїх сплячих діток і переживала, як вони будуть без мами. Тоді я пообіцяла Богу, що зроблю все, що залежить від мене, щоб своїм життям показати їм шлях до Бога.

Операція пройшла успішно, слух вдалося зберегти. Лікар сказав: якби ще трохи, то були б дуже серйозні наслідки.

Напередодні операції нас відвідав друг мого чоловіка. Він запропонував, щоб ми втрьох створили групу у “Viber”, і зранку кожен із нас повинен був написати, що прочитав із Біблії і свої думки по прочитаному. Це була чудова ідея – так Бог почав відновлювати мене! Одразу скажу, ця група вже існує майже рік. Я її дуже ціную і не пропускаю жодного дня. Я також створила подібні групи взаємної підзвітності зі своїми подругами і сестрами.

Така дисциплінованість принесла свої плоди. Я полюбила Боже Слово так, як ніколи раніше; читаю не як обов’язок, а з радістю і щирим інтересом. Іноді здається, що слова і сюжети оживають перед очима!

Також коли записуєш думки, то біблійні вірші набагато краще запам’ятовуються.

За порадою наших друзів ми з чоловіком вступили на навчання в Міжнародний інститут душеопікунства “Coram Deo”. Під час навчання ми все більше відкриваємо неймовірну глибину Божого Слова. Вірші, які ми знаємо ще з недільної школи, несподівано стали для нас дуже глибокими і корисними в практичному житті.

Бог навчив мене свідчити невіруючим людям, а також підбадьорювати і наставляти тих, хто вже знає Бога.

Пройшов майже рік після операції. Дивлячись назад, у мене в серці велика вдячність Богові за цей рік випробувань, бо страждання минули і забулись, а плід, якого Бог досягнув у моєму серці, зараз зі мною і, сподіваюсь, буде примножуватися!

Іващенко Тетяна, Україна

 

50Це підбадьорило мене

НОВІ ІСТОРІЇ: