У 2001 році я вийшла заміж, а через короткий час увірувала в Ісуса Христа. Думаю, Господь почув молитви бабусі й дідуся, які були віруючими. Чоловік був категорично проти мого відвідування церкви та спілкування з віруючими людьми. З того часу почався мій довгий шлях випробувань. Я дуже любила свого чоловіка; багато хто дивувався цьому сильному почуттю. За 12 років спільного життя довелося перенести чимало: постійне пияцтво, ігроманія, безкінечні погрози і саме жахливе для мене на той час – зради. Чоловік завжди звинувачував мене в усьому, говорив, що до всього цього привела моя віра. З будинку виносилося багато цінних речей. Якщо чоловік часом і працював, то все рівно в сім’ю ці гроші не потрапляли. Завжди допомагали батьки, особливо моя мама. Нехай Господь віддячить їм у сто крат! Мені було дуже важко, сльози були моїми вірними супутниками весь цей час. Я молилася і сподівалася на Божу милість, що чоловік повірить і все налагодиться. Проте час минав, але ставало тільки важче.
За цей час Бог подарував нам шістьох прекрасних діток, але їх батькові було не до них. Багато віруючих підтримували мене, церква постійно молилася.
2012 рік був одним із найважчих для мене і для моїх дітей: я дізналася про великі борги чоловіка, про його зв’язки з торгівцями наркотиків. У нього з’явилися проблеми з законом – до всього цього привела наркотична залежність. Не буду розповідати, що ми переживали тоді. Скажу тільки те, що я очікувала сьому дитину, і так важко мені ще не було ніколи. Постало питання про розлучення з чоловіком. Це було велике випробування для мене: багато сліз і болю. Я сподівалася, що він одумається, втрачаючи сім’ю. Але цього не сталося. В процесі розлучення на мою адресу сипалися постійні погрози. Не обходилося і без поліції… Так протікала моя вагітність. У серпні 2012 року в нас народилася чудова донечка, вона майже не знає свого батька, але дуже його любить.
Після розлучення ще довгий час Господь зціляв мою душу від депресії − я не розуміла, що відбувається. Все було як в тумані. Чоловік залишив нас із дітьми і до теперішнього часу він не піклується про них.
Але тепер хочу сказати найголовніше: за весь цей час Бог ніколи не залишав нас − все в точності, як Він і обіцяв. Зараз я перестала ставити нескінченні питання і ображатися на Нього, адже труднощі й випробування теж обіцяні нам на вузькому шляху. Я просто вчуся довіряти Богу в усьому. Мої діти в церкві, а це дуже важливо. У мене й у них є багато вірних друзів-християн. Я стала розуміти, яка війна йде за наші душі! Все пережите я вже не сприймаю, як великі помилки, а як дорогоцінний досвід, який я можу передати дітям.
Я дуже люблю Господа і вдячна Йому за все, і за мій хрест теж, адже як би там не було, Його хрест набагато важчий!
Алла, Україна