Мій особистий шлях до Господа був нелегким.

Як і мільйони інших людей, я жила, працювала, спілкувалася з друзями, виховувала доньку. Будувала плани на життя, покладаючись на себе, друзів, знання, досвід…

Але в один момент все це зруйнувалося, як картковий будиночок. Прийшла війна в Україну, і з’явилися проблеми з роботою та здоров’ям. Почалася гонка на виживання. І з кожним днем ​​відчай і депресія все посилювалися й посилювалися. А “пригноблений дух сушить кості”. І в моєму випадку це не метафора.

Я просто йшла по вулиці і на рівному місці підвернула ногу і впала. Від падіння кістка правої ноги просто розсипалася. Почався період лікувань, операцій… Потім мене на інвалідному візку перевезли додому. Я опинилася з 11-річною донькою один на один з життям у новому статусі – людина, яка не може ходити. Потяглися місяці повної самотності. До нас ніхто не заходив, не дзвонив. Всі родичі, друзі, сусіди жили своїм життям: ходили на роботу, до церкви, продовжували “лайкати” цитати з Біблії. Тільки не помічали біль, відчай і страждання зовсім поруч.

А у мене з ранку до вечора було тільки одне питання: “Як жити далі?..” На які гроші купувати їжу, одяг для зростаючої доньки, оплачувати комунальні послуги, кредит? Де брати гроші на наступну операцію, реабілітацію та щоденне лікування?

Не знаходячи відповідей, як поранений звір, я просто вила. І найстрашніше в цей момент було бачити перелякані очі доньки…

Люди мене залишили. Але не Бог. І допомога прийшла.

Бог підтримав мене через людей, яких я раніше ніколи не бачила. На той момент я спілкувалася на одному форумі. Його учасники почали пропонувати допомогу. Хтось висилав гроші, а хтось солодощі та подарунки для доньки. Це були невеликі суми і маленькі презенти, але вони були такі цінні – вони давали надію.

Потім Бог послав мені декілька українських виробників одягу. Вони дали мені можливість не виходячи з дому заробляти гроші на життя. Ось так з’явився інтернет-магазин “Українські речі для малечі”.

Інтернет став для мене тими “птахами”, що свого часу в пустелі годували пророка Іллю, а мені не дали померти в “пустелі самотності”.

Як тільки я змогла хоч трохи ходити, то прийшла на богослужіння. Відбулося моє близьке знайомство з Богом – покаяння. 19 січня 2020 року я прийняла водне хрещення. З цієї хвилини я вже не одна. Моє життя повне віри, сили та бажань.

Бог двічі повертав мені можливість ходити, хоча лікарі ставили це під сумнів. Перший раз – в дитинстві, коли в дитячому садку стався нещасний випадок, і я отримала опіки важкого ступеня. І зараз, коли розсипалися мої, ошпарені в дитинстві, кістки. Хвала й подяка Богові за Його милість!

У мене з’явилася мета – почати створювати робочі місця для людей, які не можуть пересуватися і знаходяться в полоні не тільки хвороби, але й самотності, відчаю та бідноти. Хотілося б дати їм надію на звільнення від проблем.

І ось коронавірус в одну мить зруйнував усі плани. Продажі зупинилися… І знову з’явилися все ті ж питання: як жити, чим годувати дитину, як оплачувати комунальні платежі, податки? Навіть місяць простою (а він буде не один) знову кине мене у вир проблем, з яких, на людський погляд, немає виходу.

Але це на людський погляд. Тепер я точно знаю, що Спаситель мій живий. Він врятував мене не для того, щоб знову кинути туди, звідки дістав.

Я вірю, що Бог не змінився. А значить і сьогодні можливе чудо з олією, і Бог може наповнити всі мої посудини так, що вистачить і мені на життя, і на допомогу іншим, які потрапили у важкі життєві ситуації. Це значить, що поруч багато людей готових нести тягарі один одного, навіть якщо в сприятливий період життя ми не помічаємо їх. Ще є люди, які готові підтримати слабких і пам’ятають слова Господа Ісуса: “Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”.

Прошу вас, будь ласка, молитовно підтримайте мене у цю важку хвилину, а також мій проєкт “Робочі місця для людей, які втратили можливість пересуватися”.

 

Олена, Україна

 

16Це підбадьорило мене

НОВІ ІСТОРІЇ: