Напередодні повернення мого чоловіка з відрядження наш син сказав: “Мамо, хочу, щоб татко вже повернувся”. Я запитала чому, і гадала, що він скаже щось про подарунки, які татко зазвичай привозив, або про те, що давно не грав із татком в м’яча, але син дуже серйозно й навіть урочисто відповів: “Хочу, щоб він повернувся, тому що люблю його!”

Ця відповідь спонукала мене подумати про Господа і Його обітницю повернутись. “Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе!” (Об. 22:20). Я справді чекаю на Його прихід. Але чому? Тому що в Його присутності вже не буде ні хвороб, ні смерті? Тому що вже втомилась жити в цьому важкому світі? Чи просто тому, що люблю Його й хочу вічно бути з Ним – з Тим, Хто розділяв на цій землі мої сльози й мій сміх і був для мене реальнішим за всіх інших?

Я рада, що мій син сумує за своїм татком, коли того немає. Було б жахливо, якби моєму сину було цілком байдуже (є татко чи його немає), або якби вважав, що повернення татка зруйнує його плани, наміри. А як щодо нашого очікування Господа? Давайте з великою пристрастю чекати на Його прихід, щоб могли щиро сказати: “Амінь. Прийди, Господи Ісусе! Ми любимо Тебе”.