Протягом 2016 року театральні компанії Британії та інших країн світу ініціювали великі заходи для відзначення 400-ліття з дня смерті Уїльяма Шекспіра. Концерти, лекції та фестивалі збирали великі натовпи, щоб віддати належне творам людини, яка вважається найвеличнішим в історії англомовним драматургом. Бен Джонсон – один із сучасників Шекспіра – так писав про нього: “Він не належить лише до своєї епохи, але на всі часи”.
Хоча вплив деяких митців, письменників та мислителів може тривати цілі століття, Ісус Христос був єдиною Людиною, Чиє життя і праця мають вплив, що справді необмежений часом. Він стверджував, що є “хлібом, що з неба зійшов”, і “хто цей хліб споживає, той жити буде повік!” (Ів. 6:58).
Сталося, що багато людей (з тих, що слухали вчення Ісуса) обурились деякими словами Господа і перестали ходити з Ним (Ів. 6:61-66). Тоді Ісус спитав Своїх учнів, чи не хочуть і вони Його залишити (Ів. 6:67). Петро ж зауважив: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!” (Ів.6:68-69).
Коли ми запрошуємо Ісуса ввійти у наше життя як Господа і Спасителя, то цим приєднуємося до сонму Його перших учнів і всіх тих, хто слідують за Ним у новому житті – житті, що триватиме вічно, без обмеження часу.
