Я сидів на зібранні, і мої очі були спрямовані прямо на пастора. Вся моя поза свідчила про те, що я ловлю кожне слово його проповіді. Але раптом я почув, що всі сміються. Я почав здивовано озиратись навколо. Зрозуміло було, що проповідник сказав щось смішне, але я навіть не уявляв, що саме. Отже, хоча ззовні здавалось, що я уважно слухаю, але насправді своїми думками я був десь далеко. Буває, що ми слухаємо, але насправді не чуємо. Дивимось – і не бачимо. Присутні тілом – і відсутні думками.

Коли Ездра читав і пояснював юдейському народу Божі настанови, то “уші всього народу були звернені до книги Закону” (Неем. 8:3). Така зосереджена увага допомагала людям розуміти почуте, наслідком чого стало національне покаяння та пробудження (Неем. 8:8). Маємо також іншу історію: проповідь Пилипа в Самарії, куди він прийшов з Єрусалиму, де почались жорстокі переслідування християн (Дії 8:1). Важливо, що натовп самаритян не лише бачив чудеса й ознаки, але також “зважав на те, що він говорив” (Дії 8:6). “І радість велика в тім місті була!” (Дії 8:8).

Наш розум може нагадувати дуже неуважного мандрівника, що не помічає навколо багатьох чудових речей. Але ніщо не варте такої уваги, як слова істини, що дарують радість та відкривають очі на чудеса нашого Небесного Отця.