Тримаючи дві фотографії, жінка похилого віку показувала їх своїм друзям у церковному фойє. На першому фото була її дочка – ще на батьківщині в Бурунді. На другому фото був її внук, що недавно народився. Але доньці не судилося тримати в руках новонароджене немовля. Вона померла під час пологів.

Одна жінка підійшла і довго дивилась на фотокартки. А потім протягнула руки і обняла обличчя старої жінки. “Я розумію. Розумію”, – це все, що ця жінка могла сказати, ковтаючи сльози.

І вона дійсно розуміла… Два місяці тому вона поховала сина.

Є щось особливе у співчутті тих, хто пережив ту ж саму біль, що й ми. Вони розуміють. Перед Своїм арештом Ісус попередив учнів: “Будете плакати та голосити, а світ буде радіти”. Але тут же і втішив їх обітницею: “Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!” (Ів. 16:20). Буквально через кілька годин учні будуть вбиті горем через арешт і розп’яття Ісуса. Але їхній смуток незабаром зміниться радістю – такою, що вони навіть не уявляють. Адже вони знову побачать живого Вчителя.

Ісая пророкував про Месію: “Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс” (Іс. 53:4). Ми маємо Спасителя, Який Сам зазнав болю. Він розуміє нас. Піклується про нас. І прийде день, коли наш смуток обернеться у радість.