Ніколи не забуду, як я сиділа біля смертного одра брата моєї подруги. Це був той момент, коли звична ситуація сповнена особливими відчуттями. Нас було троє. Ми тихо розмовляли, а потім помітили, що дихання Ричарда стає все більш утрудненим. Ми стали біля нього… дивились в чеканні й молитві. Коли він зробив останній подих, то був наче святий момент. Гостре відчуття Божої присутності охопило нас, хто проливав сльози за цією чудовою людиною, що вмирала на п’ятому десятку свого життя.

Чимало героїв віри в останні часи свого земного життя відчували Божу вірність. Наприклад, Яків відчув той момент, коли мав “прилучитись до своєї рідні” (Бут. 49:29-33). Йосип – син Якова – також передчував свою смерть. “Я вмираю”, – сказав він своїм братам. А потім дав їм останнє напучення, як зберегти тверду віру. Очевидно, що він відчував внутрішній мир, але палко хотів спонукати своїх братів довіряти Господу” (Бут. 50:24).

Ніхто не знає, коли і за яких обставин він зробить останній подих. Але можемо просити Бога зміцнити нашу віру в те, що Він буде поруч в цей момент. Маємо вірити обітниці Христа: “Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?..” (Ів. 14:2-3).