У мене з братом різниця у віці лише один рік, тому ми в дитинстві постійно воювали. Татко розумів нас. Він сам мав братів. Але мама не завжди розуміла нас.

Наше дитинство нагадує деякі історії з Книги Буття, яку можна назвати: “Коротка історія братерського суперництва”. Каїн і Авель (Бут. 4); Ісак та Ізмаїл (Бут. 21:8-10); Йосип та решта братів – крім Веніямина (Бут. 37). Але якщо говорити про братерську ворожнечу, то двійнятам Якову та Ісаву тут важко скласти конкуренцію.

Яків двічі обманув свого брата, тому Ісав вирішив його вбити (Бут. 27:41). Через кілька десятиліть вони примирились (Бут. 33), але дух суперництва й ворожнечі передався їхнім нащадкам – Ізраїлю та Едому. Коли ізраїльтяни готувалися увійти до Обітованої землі, жителі Едому вийшли назустріч їм з великим військом (Чис. 20:14-21). Багато років потому едомляни вбивали біженців, які тікали з Єрусалиму (Овд. 1:10-14).

На щастя, Біблія містить не лише сумні історії про ворожнечу, але й величну історію Божого відкуплення. Ісус навчав Своїх учнів: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!” (Ів. 13:34). Потім власним прикладом явив таку любов – вмер за нас на хресті.

Коли ми з братом подорослішали, то стали друзями. Це робить Бог. Якщо приймаємо Боже прощення, Його ласка перетворює суперництво на братерську любов.