Одна моя подруга доглядала свою свекруху, що вже була дуже немічною. Якось вона запитала свекруху, чого та хоче більше за все. “Щоб помили мені ноги”, – відповіла жінка. “Я терпіти не могла цю роботу! – зізналась мені подруга. – Щоразу, коли вона просила мене це зробити, я дуже злилась і просила Бога, щоб допоміг мені приховати обурення”.

Але одного дня негативне ставлення подруги до цієї принизливої роботи змінилось в одну мить. Коли вона взяла тазик, рушник і схилила коліна біля ніг свекрухи, то, підвівши погляд, раптом уявила, що миє ноги Самому Ісусу. “То був наче утаєний Ісус!” – сказала вона. Після цього моя подруга вважала за привілей мити ноги своїй свекрусі.

Почувши цю зворушливу історію, я згадала про те, як Ісус на схилі Оливної гори навчав Своїх учнів про події останніх часів. Він сказав, що коли Цар запросить у Своє Царство Своїх дочок і синів, то похвалить за те, що вони відвідували хворих і годували голодних – бо “що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили” (Мт. 25:40). Ми також служимо Самому Ісусу, коли відвідуємо в’язнів і даруємо одяг бідним.

А ви бажаєте разом із моєю подругою запитувати себе, зустрічаючи будь-кого, хто потребує допомоги: “Чи це часом не утаєний Ісус?”