Кілька років тому моя добра знайома загубила у натовпі свого маленького сина. Це сталося, коли вона протискувалась через юрби народу на залізничному вокзалі в Чикаго. Зайве казати, що то був жахливий момент для неї. Несамовито вона вигукувала ім’я свого сина, біжучи назад по ескалатору, намагаючись згадати шлях, яким ішла. Ці хвилини розлучення для неї здалися кількома годинами – аж нарешті з натовпу вибігла її дитинка і кинулась прямо в безпечні обійми люблячої мами.
Згадка про мою знайому, яка ладна була зробити все, щоб знайти свого сина, сповнила мене оновленим почуттям подяки Богу за Його дивовижну працю нашого спасіння. Ще з часів перших носіїв Божого образу, Адама та Єви, Бог “болісно переживав” втрату спілкування з людьми, яких створив. І Він доклав величезних зусиль, щоб відновити відносини з нами – послав Свого єдиного Сина “знайти та спасти, що загинуло” (Лк. 19:10). Без народження Ісуса, без Його готовності Своєю смертю сплатити за наш гріх – і, таким чином, повернути нас до Бога, – нам не було б що святкувати на Різдво.
Отже, давайте цього Різдва дякувати Богу за ті надзвичайні заходи, які Він вжив (послав на цю землю Ісуса Христа), щоб відновити з нами відносини. Ми колись загубились, але Господь Ісус нас знайшов!
