Одного разу на Різдво я опинився у такому місці, яке більшість моїх друзів не змогли б знайти на карті. Я втомлено плентався з роботи до свого номера в готелі, змагаючись з жорстким вітром, що дув з холодного Чорного моря. Звісно, я сумував за своїм домом.
Коли ж дістався додому і відчинив двері свого номера, на мене чекав чарівний момент. Мій напарник – творча людина – встиг завершити свій останній проект: темну кімнату осяювала півметрова керамічна різдвяна ялинка, посилаючи навколо кольорові іскри. Я наче опинився вдома!
Коли Яків тікав від свого брата Ісава, то також опинився на далекій чужині і теж почувався дуже самотньо. Але, заснувши на голій землі, він побачив уві сні Бога, який пообіцяв йому: “Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм… благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі” (Бут. 28:13-14).
Серед нащадків Якова, зрозуміло, був обіцяний Месія – Той, Хто залишив Свою небесну домівку, щоб повернути нас до Себе. “А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви”, – казав Ісус Своїм учням (Ів. 14:3).
Того грудневого вечора я сидів у темній кімнаті і не зводив погляду з ялинки. Думки мимоволі вели мене до того Світла, що прийшло в цей світ вказати нам шлях до небесної домівки.
