На підлозі мого кабінету лежать вкриті пилом, зношені ковбойські чоботи мого батька – щодня вони нагадують мені, ким він був.
Мій батько тренував коней на ранчо – справжніх атлетів, що рухались немов блискавка. Мені подобалося дивитися, як він працює, весь час я дивувався, як мій батько міг утримуватися у сідлі.
Будучи хлопчиком, я хотів бути схожим на нього. Мені вже за вісімдесят, а його чоботи все ще занадто великі для мене.
Мій тато зараз на небесах, але я маю іншого Отця для наслідування. Я хочу бути схожим на Нього: наповненим Його добротою та любов’ю. Я ще не такий, як Він, і ніколи тут на землі не стану схожим на Нього; Його “чоботи” занадто великі для мене.
Але апостол Петро сказав: “А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує” (1 Петр. 5:10). Як ми бачимо, Він має мудрість та силу зробити це.
Відсутність схожості на нашого Небесного Отця не буде тривати завжди. Бог покликав нас ділитися красою Його характеру. В цьому житті ми погано відображаємо Його, але на небесах не буде нашого гріха та жалю, і ми більш повноцінно відображатимемо Його! Це і є “Божа благодать правдива” (1 Петр. 5:12).
