Двадцять першого серпня 2016 року Карісса розмістила в соціальній мережі фотографії руйнівної повені в Луїзіані. Наступного ранку вона додала звернення від потерпілих із затопленого регіону з проханням про допомогу. П’ять годин по тому вона та її чоловік Боббі розмістили запрошення всім бажаючим приєднатися до них у подорожі в 1000 миль для надання допомоги. Менше ніж за двадцять чотири години тринадцятеро волонтерів відправилися послужити тим, чиї домівки були серйозно пошкоджені.

Що мотивує людей залишити все, сімнадцять годин їхати машиною, щоб привезти прилади, виконати роботи та принести надію туди, де вони ніколи не були? Звісно, любов.

Поміркуйте над віршем, який Карісса розмістила разом із проханням про допомогу: “На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить” (Пс. 36:5). Це особливо торкається нас, коли ми слідуємо Божому поклику допомогти. Апостол Іван сказав: “А хто… бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?” (1 Ів. 3:17). Нас можуть лякати труднощі, але ми маємо Божу обіцянку допомогти нам, коли “чинимо любе для Нього” (1 Ів. 3:22).

Коли виникає необхідність допомогти, ми можемо віддати честь Богу, сказавши “так” з любов’ю на те, до чого Він нас закликає.