Маленька дівчинка радісно й граціозно хиталась під музику хваління. Вона була єдиною дитиною в ряду, але це не заважало їй махати й вертіти ручками в такт пісні. Її мама лише посміхалась і не намагалась зупинити.
Моє серце раділо, коли я милувалася нею. Мені дуже хотілося приєднатися до неї, але я не зробила цього. Ще в дитинстві я перестала розкуто виражати свою радість та щире захоплення. Хоча Біблія й закликає нас до духовної зрілості – тобто маємо залишити “дитячу поведінку”, – це не означає, що потрібно відмовитися від безпосереднього проявлення радості й захоплення у наших відносинах із Богом.
Коли Ісус жив на землі, Він завжди був радий приймати дітей і часто у Своєму вченні ставив їх у приклад для наслідування (Мт. 11:25; 18:3; 21:16). Одного разу Ісус навіть дорікнув Своїм учням за те, що вони не дозволяли батькам приносити до Нього дітей: “Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!” (Мр. 10:14). Господь вказував на важливість тих рис дитячого характеру, які допомагають прийняти Христа: радість, захоплення, простота, залежність, довіра й смирення.
Дитяча радість, захоплення та інші риси відкривають наші серця, роблять нас більш сприйнятливими щодо Ісуса Христа, Який чекає, щоб ми кинулись у Його обійми.
