Ще в дитинстві я споглядав за тим, як мій батько орав цілину. В перший раз плуг вивертав великі камені, які мій батько відразу ж прибирав із поля. Потім він орав поле знову й знову. І з кожним разом плуг вивертав камінці все меншого розміру – їх батько теж відкидав. Так тривав процес оброблення землі.
Зростання у благодаті чимось схоже на цей процес. Коли ми тільки-но стаємо віруючими, легко відразу побачити “великі гріхи”. Ми сповідуємо їх перед Богом і отримуємо Його прощення. Але з плином часу Боже Слово наче плуг все глибше проходить крізь наше єство, і Дух Святий виявляє в нас ті гріхи, яких зазвичай не помічаємо. То є гріхи духовної сфери, що колись здавались незначними. Це такі гріхи як гордість, нарікання, дріб’язковість, упередженість, злоба, потурання своїм пожадливостям тощо.
Бог виявляє кожен гріх, щоб прибрати його. Він викриває потаємне, щоби зцілити. Коли на поверхню виходять наші погані мотиви, негідне ставлення до інших, можемо молитися словами псалміста Давида: “Ради Ймення Свого, о Господи, прости мені прогріх, великий-бо він!” (Пс. 25:11).
Смиренне визнання гріхів корисне для душі, хоча й болісне. Це один із тих шляхів, як Бог “грішних навчає в дорозі”. Він “провадить покірних у правді, і лагідних навчає дороги Своєї!” (Пс. 25:8-9).
