Кілька років тому Рут захворіла раком і не могла їсти, пити й навіть нормально ковтати. Вона дуже ослабла за цей час. Після численних операцій та курсів лікування від неї залишилася лише тінь тієї Рут, якою вона колись була.

Однак жінка не втратила здатність славити Бога. Її віра залишилась міцною, а радість – заразливою. Вона щоденно покладається на Бога і плекає надію, що одного дня цілком видужає від своєї хвороби. Рут молиться про зцілення і впевнена, що Бог рано чи пізно відповість на її молитву. Яка вражаюча віра!

Рут пояснила, чому її віра залишається міцною: вона впевнена, що Бог не лише виконає Свої обіцянки у певний час, але також підтримуватиме її до того моменту. Саме таку надію мав і Божий народ, коли чекав на остаточне здійснення планів Господа (Іс. 25:1), Який визволить їх від ворогів, витре сльози з очей, врятує від ганьби і “знищить смерть назавжди” (Іс. 25:2, 8).

А поки що – в період чекання – Бог дарував Своєму народу захист і притулок (Іс. 25:4). Він втішав їх серед випробувань, давав силу встояти і нагадував про Свою незмінну присутність.

Отже, ми маємо подвійну обітницю: надію на майбутню блаженну вічність та втіху, силу, притулок і підтримку протягом усього життя.