Ми з подругою сиділи на пісочку біля океану, який ніколи не вгамовується. Сонце вдалині сідало за обрій. Невеличкі хвилі набігали одна за одною, на мить зупинялися, здіймаючись, і потім тихо розпадалися біля наших випростаних ніг. “Люблю океан, – з усмішкою сказала моя подруга. – Він сам рухається. Мені не потрібно це робити”.

Яка чудова думка! Адже нам так важко “не рухатись”. Ми щось постійно робимо, кудись постійно біжимо, наче боїмося, що з нами щось трапиться, якщо перестанемо докладати зусиль. А, може, боїмося зупинитися просто тому, щоб не залишитись віч-на-віч з тією незмінною реальністю, від якої намагаємося втекти.

В Псалмі 46 розповідається про Божу безмежну силу: “Ідіть, оглядайте Господні діла… Аж до краю землі припиняє Він війни, ламає Він лука й трощить списа, палить огнем колесниці!” (Пс. 46:9-10). Наш Бог – зайнятий Бог. Він працює, створюючи спокій серед хаосу наших днів.

Потім Господь додає: “Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я” (Пс. 46:11). Звісно, можна “знати Бога”, проте бігати туди-сюди. Але псалміст, закликаючи нас зробити паузу у нашій шаленій гонці, пропонує зовсім інший аспект богопізнання. Ми можемо зупинитись і вгамуватись, тому що Господь є Бог. Маємо зрозуміти, що Він дарує нам захист і мир.