Нещодавно моя дружина подарувала мені цуценя, і ми назвали його Максом. Одного дня, коли я працював у своєму кабінеті, пес був зі мною. Я був зосереджений на своїй роботі – аж ось почув позаду звук, наче хтось шматує папір. Я озирнувся і побачив своє цуценя. В нього був винуватий вигляд, а з пащі звисали сторінки відкритої книги.

Ветеринар пояснив, що у Макса почався “період жування”. Коли у цуценят випадають молочні зуби й ріжуться нові, в них болять і чешуться ясна, тому вони жують все, що бачать. Отже, ми змушені були уважно пильнувати Макса, щоб він не жував чогось такого, що може йому нашкодити. Також ми пропонували йому для жування безпечні альтернативи.

Таке прагнення цуценяти щось жувати і моя відповідальність пильнувати його спонукали мене замислитися над тим, що ми “жуємо” у своєму розумі та серці. Чим годуємо свої безсмертні душі, коли щось читаємо, дивимось по телевізору, подорожуємо по сайтах?

Біблія заохочує нас: “Немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння, якщо ви спробували, що добрий Господь” (1 Петр. 2:2-3). Ми потребуємо щодня живити свої душі істиною Божого Слова, якщо справді прагнемо бути успішними послідовниками Христа. Лише таким чином зможемо досягти духовної зрілості.