Мій батько помер, коли йому було 58 років. Відтоді щороку в день його смерті я знаходжу час згадати батька й порозважати над його впливом на моє життя. А коли зрозумів, що більшість свого життя прожив вже без батька, то почав роздумувати про короткочасність свого життя.

Під час таких розважань нас бентежить як сама подія, що мала місце в конкретний час, так і ті почуття, що вона їх викликає. Хоча ми вимірюємо час годинниками та календарями, однак пам’ятаємо минуле саме завдяки подіям. У ті моменти життя, що зачіпляють найглибші струни душі, ми можемо відчувати радість і смуток втрати, благословення і біль, успіх і невдачі.

Святе Письмо закликає нас: “Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище!” (Пс. 62:8). Такі впевнені слова не з’являються в легкі часи. Давид написав їх в оточенні ворогів (Пс. 62:3-4). Однак він тихо спочивав у Божій присутності (Пс. 62:1, 5). Це нагадує нам, що Божа незмінна любов (Пс. 62:12) сильніша за всі бентежні часи, через які маємо проходити у своєму житті.

У будь-якій події слід пам’ятати: наш Бог ніколи нас не полишить. Він має більш ніж достатньо ресурсів та сил, щоб провести нас крізь усі нелегкі життєві моменти. Його поміч надійде вчасно.