Раніше я була швидка на те, щоб з осудом дивитися на кожного, хто йде вулицею, втупившись у свій телефон. “Як можна бути такими необачними. Чи їм байдуже, що їх може збити машина? – бурчала я подумки. – Чому вони не цінують своїм життям?” Але одного разу я сама так занурилась у читання текстового повідомлення, що не помітила машину, яка виїжджала з провулка. На щастя, водій вчасно помітив мене й різко загальмував. Мені було дуже соромно. Моє обурення на інших тепер, наче бумеранг, повернулося до мене.

Моє осудження інших було проявом того лицемірства, якого Ісус торкався у Нагірній проповіді: “Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого” (Мт. 7:5). Я мала насправді величезну колоду в оці – таку собі сліпу пляму, через яку мої осудження інших були насправді хибними.

Ісус Христос також сказав: “Яким судом судити будете, таким же осудять і вас” (Мт. 7:2). Згадуючи роздратований погляд водія, якого я змусила різко загальмувати – тому що ледь не потрапила під колеса автомобіля, – я відразу згадую й власні роздратовані погляди на тих, хто були занурені у свої мобільні телефони.

Ніхто з нас не є досконалий. Але інколи я забуваю про це й дуже швидко засуджую інших. Всі ми потребуємо Божої ласки.