Нещодавно я прочитала одну цікаву історію. Дівчинка прийшла зі школи вимазана у багнюку по саму талію. Вона пояснила мамі, що її подруга послизнулась і впала у брудну калюжу. Інша однокласниця побігла за допомогою, а їй стало дуже шкода свою подругу, яка сиділа самотньо у багнюці, тримаючись за пошкоджену ногу. Тому вона теж залізла в калюжу і сиділа поруч, доки не прийшла вчителька.

Коли Йов зазнав неймовірних втрат, а важка хвороба вкрила виразками все його тіло, важко було описати його страждання. Біблія вказує, що троє друзів прийшли втішити страждальця. Але коли побачили його, то “піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба… І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий” (Йов 2:12-13).

Спочатку друзі Йова показали вражаюче розуміння того, що Йову просто потрібно було, щоб хтось сидів поруч і плакав разом із ним. Але в наступних розділах ми читаємо, що всі троє вибухнули промовами. Іронія полягає в тому, що зрештою вони запропонували Йову нікчемні поради (Йов 16:1-4).

Часто найкращий спосіб втішити нашого страждаючого друга – просто сісти поруч і виявити тихе співчуття.