“Чому маємо залишати нашу домівку й кудись переїжджати?” – запитав мій син. Важко пояснити, що таке справжня домівка, особливо п’ятирічному хлопчику. Ми залишали “просто дім”, а не свою домівку. Адже домівка – то, в першу чергу, місце, де живуть ті, хто тебе люблять, і куди ти з радістю повертаєшся після тривалої подорожі або напруженого робочого дня.

Коли Ісус Христос знаходився з учнями в горниці напередодні Своєї смерті, то сказав їм: “Нехай серце вам не тривожиться!” (Ів. 14:1). Учні вже були попереджені, що на їх Вчителя чекає смерть, і тепер їх лякало невідоме майбутнє. Але Ісус запевнив їх у Своїй неодмінній присутності й пообіцяв, що вони ще побачать Його. І також сказав: “Багато осель у домі Мого Отця… йду приготувати місце для вас” (Ів. 14:2). Христос міг би вибрати інші слова для зображення буття в небесах, але Він описав це місце як затишну, рідну оселю, де нас чекатиме Той, Хто нас любить, – Сам Ісус.

Клайв Льюїс писав: “Наш Отець посилає на земному шляху приємні заїжджі двори для спочинку, але Він не хотів би, щоб ми переплутали їх з вічною домівкою”. Ми можемо дякувати Богу за “приємні заїжджі двори”, але давайте пам’ятати, що наш справжній дім – на небі, де “завсіди будемо з Господом” (1 Сол. 4:17).