Коли я навчалась у коледжі, один професор, помітивши, що я через схильність до перфекціонізму дуже повільно виконую свою роботу, дав мені мудру пораду: “Не дозволяй найкращому стати ворогом хорошого”. Він пояснив, що прагнення ідеального може стати перепоною для тих ризиків, без яких неможливий розвиток.
Апостол Павло вказує ще на поважнішу причину, чому маємо відмовитися від надмірних зусиль удосконалювати себе: через це можемо втратити гостре відчуття потреби в Христі.
Павло засвоїв цей урок на власному досвіді. Протягом багатьох років він намагався виявляти абсолютний послух Божому Закону, але несподівана зустріч з Ісусом Христом змінила все докорінно (Гал. 1:11-16). Він зрозумів, що якщо його власних зусиль було б достатньо, щоб мати правильні відносини з Богом, тоді “надармо Христос був умер” (Гал. 2:21). Лише смерть власного “я” зумовлює той досвід, коли Христос “проживає в нас” (Гал. 2:20). Це не означає, що непотрібно боротися з гріхом (Гал. 2:17). Йдеться про те, щоб перестати покладатися на власні сили (Гал. 2:20).
Якщо ми смиренним серцем будемо відчувати постійну потребу в Тому, Хто єдиний досконалий, Ісус “замешкає в наших серцях” (Еф. 3:17). Вкорінені в Ньому, ми зможемо зростати ще більше в любові, “яка перевищує знання” і має “всяку повноту Божу” (Еф. 3:19).
