Згадую, як мій батько казав, що дуже важко припинити безкінечні суперечки стосовно різних інтерпретацій Біблії – і навпаки, як добре, коли обидві сторони припиняють дискусії, щоб залишитися кожному при своїй думці.
Та чи справді можна не зважати на непримиримі розбіжності, коли здається, що йдеться про дуже важливі речі? Це – одне з тих питань, що їх апостол Павло розглядає у своєму Посланні до римлян. Адресуючи свого листа людям, що знаходились у соціальному, політичному та релігійному протистоянні, він пропонує способи знайти те спільне, що могло би поєднати навіть найбільш полярні сторони (Рим. 14:5-6).
На думку апостола Павла, один із способів дозволити іншим бути незгодними – пам’ятати, що кожний з нас “дасть відповідь” Богу не лише за свої погляди, але й за своє відношення до того, хто має інші погляди (Рим. 14:10).
Реальність конфліктів може стати насправді нагодою згадати, що існують речі важливіші за наші погляди – більш того, важливіші за наші тлумачення Біблії. Кожен із нас відповідатиме перед Богом, чи любив він інших – навіть своїх ворогів, – як Ісус Христос нас полюбив.
Коли тепер думаю про це, то згадую, як мій батько казав, що важливо не просто погоджуватися чи не погоджуватися, але робити це із взаємною повагою та любов’ю.
