Кевін змахнув сльозу, даючи моїй дружині прочитати аркуш паперу. Він знав, що ми з Кері молилися за повернення нашої дочки до віри в Ісуса Христа. Він сказав: “Після смерті моєї матері у її Біблії була знайдена ця записка. Сподіваюсь, що вона вас підбадьорить”. Зверху було написано: “Для мого сина Кевіна”, а нижче містилася молитва за його спасіння.
“Тепер я ношу її з собою у своїй Біблії, – пояснив Кевін. – Моя мати молилася за моє спасіння більше тридцяти п’яти років. Я був далекий від Бога, а тепер я − віруючий”. Він пильно подивився на нас і крізь сльози усміхнувся: “Ніколи не переставайте молитися за дочку, скільки б не знадобилося для цього часу”.
Його слова підтримки нагадали мені вступ до притчі Ісуса Христа про молитву в Євангелії від Луки. Автор починає зі слів: “І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом ” (Лк. 18:1).
В оповіданні Господь Ісус порівнює “суддю неправедного” (в. 6), який виконує прохання лише тому, що не хоче, аби йому докучали, з Небесним Отцем, Який турбується про нас і бажає , аби ми прийшли до Нього. Всякий раз, коли ми молимось, можна бути впевненими, що Бог чує і приймає наші молитви.
